Кава, здоров’я, птахи і життя

Кава. Здоров’я. Птахи і життя
Якщо читаєте нашу сторінку у Фейсбуці  - то може прочитали, як лікарка Оксана Скиталінська розповідає про те, як кава впливає на здоров’я:
https://www.facebook.com/photo/?fbid=804834281009152&set=a.279827180176534
https://www.facebook.com/photo/?fbid=6487004977986275&set=a.252392744780894
 
Але я вам навіть більше скажу. Не то, шо здоров’я - кава навіть може врятувати життя. До такої думки я раптово прийшов, розглядаючи картини харківського художника Михайла Попова. На багатьох його картинах зображено птахів. Ось, подивіться, навіть на картині на тему запорожців, які пишуть того відомого листа – є птахи.

Мабуть це щось символізує.  Треба буде Попова про це розпитати.
Розглядаючи цих птахів я почав пригадувати про своїх «знайомих» птахів. Згадав відразу про двох. І як не дивно, обидва з них пов’язані з кавою. Хоча… Чому тут дивуватись, адже (коли як слід задуматись) усе на світі пов’язано з кавою. Першим тим кавовим птахом був папуга, якого звали Кеша. Ми в основному вимовляли його ім’я як «Ґеша». Це був зелений Венесуельський Амазон, без одного ока. Ще зимою 2003-4, коли тільки відкрився Kofein – одна знайома подарувала його нам, для кав’ярні. З такою ідеєю, що кав’ярня тоді була оформлена у дикому екзотичному стилі, з натяком на Африку. Ну і на її думку, папуга цей дуже гарно в цю «Африку» вписувався. Але сам папуга мабуть так не думав. Птах це був досить величенький, розміром десь з дикого голуба. І щоб жити у кав’ярні, йому треба було сидіти зачиненому у клітці, а клітка хоч була і велика, але птаху там було тісно і не зручно. І не тільки йому незручно. Бо такі птахи  (як і більшість «домашніх» тварин) вони красиво виглядають, але спричиняють багато проблем. Від нього було не тільки багато крику, але і (на додаток від великої кількості «пахучого» посліду) страшенна кількість сміття, яке він розкидав, поїдаючи що завгодно у себе в клітці. Та і самому Кеші було в кав’ярні не дуже затишно, бо мало того, що з клітки його не випускали, так ще тоді у кав’ярні і курили, постійно грала музика, відкривались двері, впускаючи прямо на бідного екваторіального птаха  далеко не екваторіальне морозне повітря. Довго ми всі не витримали і бідний Кеша «переїхав» до офісу. Там йому було краще. Він потоваришував з нашою директоркою, котра випускала його з клітки і Кеша міг трохи політати по кімнаті, погуляти по столах, частенько «перевіряючи» папери, тобто рвав їх на дрібні шматки. Що було погано – що іноді бувало по два вихідних, коли нікого в офісі не було, тобто по два дні за ним ніхто не прибирав і не годував. А весною ще і досить рано виключили опалення. Кеша почав чхати, чахнув і тремтів, накритий шторою у клітці, куди час від часу клали пляшки з теплою водою.  Я якраз тоді у вихідний заїхав його провідати і погодувати, разом з дітьми. Діти папугу жаліли, плакали від його проблем.   І довелося мені забрати змерзлого хворого Кешу додому. Думав, що на кілька днів, поки він одужає, але ці кілька днів розтяглися у щось там під 10 років.
У нас він жив майже на волі, вільно літаючи по кімнатах. Клітка його стояла на кухні, була завжди відкрита, він там їв-пив-спав, але міг їсти і просто на столі, коли помічав там щось смачненьке, типу яблучних чи кавунових кісточок, не зважаючи на все інше, що на тому столі ще могло стояти.

 Часто бувало, що і у когось з тарілки міг їсти, або сісти на кавун і виколупувати з нього кісточки, чи якісь зерна із хліба.

 Він міг їсти (чи просто рвати дзьобом на дрібні шматки) і кімнатні рослини, лінолеум, шпалери, ізоляцію від дроту, м’яке дерево і т.д.  В усіх місцях, де Кеша міг дотягтись дзьобом до шпалер – довелося приклеїти на стіни керамічні плитки. От загалом майже і всі незручності, якщо не рахувати такі дрібниці, як розкидане сміття, трошки запахів засраного курника  на кухні, та білі «сліди», до яких ми всі скоро звикли. Звикли до Кеші і наші коти. Доходило до того, що в холодну пору року вони могли спати на кріслі разом, гріючи одне одного.

Розмовляти Кеша не навчився, іноді співав, передражнюючи шпаків, котів, чи ще когось. Іноді сідав до людей на плечі або на голову, любив, коли йому чухають шию, але довіряв це далеко не всім, а тільки турботливим жіночим рукам.

 Кеша дуже любив купатись. Танцюючи, розмахуючи крилами і підставляючи себе зі всіх сторін до ледь теплого  душу, чи під крапельки туману із квіткового розбризкувача він мабуть почувався під тропічними дощами і туманами рідної Амазонії.

Ми так і не зрозуміли, був Кеша «він» чи «вона». Його улюбленим «партнером» для спілкування  було дзеркало, з телескопічним утримувачем. Перед цим дзеркалом він виконував якісь «танці» і «пісні». Іноді сидів, притиснувшись до дзеркала, розпушивши пір’я і видавав якісь звуки, схожі на квоктання, але так жодного яйця і не зніс.
Помер Кеша у самому кінці зими 2013, від інфекції, схожої на грип. У той самий день померла і батькова кобила Леська. Леська і Кеша жили далеко одне від одного,  між собою не були знайомі, але і досі пам’ять про них зігріває наші серця.

Другим пам’ятним «кавовим» птахом був безіменний вільний вуличний стриж, якого навіть фото у мене не лишилося. Я був «знайомий» з ним всього пару годин, але часто загадую його. Зараз дізнаєтесь чому.
Якось влітку я їхав на веліку у кав’ярню на Римарській. Підіймався вгору по новому узвозу, який «пробили» при Гепі, повз оперний театр,  з Клочковської до Римарської. Було жарко, я кручу напружено педалі на крутий підйом і раптом бачу, що прямо посеред дороги, де одна за одною снують машини - лежить пташка, стриж. Я подумав, що напевно вона в польоті зіткнулася з машиною і загинула.  Зупинився і вирішив прибрати пташку з дороги, щоб її машинами не роздавили.  Уже тримаючи її в руці придивився – а вона ніби трохи рухається, тобто жива. Вийшов на тротуар, потримав трохи, стриж прийшов до тями і вчепився  лапками в мій палець. Я підняв руку, сподіваючись, що птах злетить. Але він все сидів, кріпко стискаючи палець і нікуди не летів. Я трохи пройшов, з пташкою на одній руці, другою ведучи велосипед. А вийшовши на рівне місце – сів на велосипед і поїхав. Стриж все сидів на пальці, стискаючи його своїми лапками,  здивовано озираючись на всі боки та іноді розправляючи крила, з розмахом мабуть більше, як з пів-метра . Це був саме «час пік», коли вся Римарська забита машинами, які повзуть мов неживі, з черепашачою швидкістю. Я швидко їхав між рядами машин, обганяючи їх і високо піднявши над головою руку зі стрижем, сподіваючись, що коли я швидко їхатиму, вітер його підхопить і стриж полетить. Але стриж сидів і нікуди не летів. З вікон машин і з тротуарів на мене здивовано поглядали люди. Уявіть собі ту картину – між рядами машин на веліку швидко їде чувак, високо на його піднятій руці сидить пташка, розправляє крила, її мало не здуває вітром, але пташка нікуди не летить. Римарська звичайно найдивніша з харківських вулиць, але таке навіть там побачиш далеко не щодня…  Доїхавши до кав’ярні я подумав, що мабуть у стрижа і досі шок, чи контузія від удару об машину. Знайшов якусь картонну коробку, посадив його туди і  пару годин стриж сидів там, поки я займався своїми справами. Зібравшись додому я ще раз спробував випустити стрижа, але він знову не злетів. Тоді я приліпив до коробки ручку зі скотчу, повісив її на кермо і повіз пташку додому. Думав вдома посадити стрижа у Кешину клітку, яка лежала десь на горищі, щоб там він прийшов до тями, ну і щоб вберегти його від котів. Їдучи мостом над залізницею вирішив дати стрижу ще одну спробу. Засунув руку у коробку і витяг  пташку. Стриж вже звично сів на палець, трохи посидів, оглядівся, та і пурхнув униз з мосту, пролетів під ним і вигулькнув з іншого боку, помчавши кудись у бік вокзалу. Мабуть поспішав на Київський експрес 
Так от тепер мало не щоразу проїжджаючи по тому мосту, (якраз там, де недавно їбн кцп ракетою розвалили завод електричних машин) – згадую того стрижа, так само, як і піднімаючись угору Гепиним узвозом, або їдучи між рядами машин на Римарській.
Як бачите, кава врятувала життя і зеленому венесуельському амазону і чорному українському стрижу. Так шо, заходьте у Kofein – і може теж спасетеся