НОВОРІЧНЕ ЧУДО

І от пройшло п’ять років. Самі знаєте, що це були за роки. Якщо в 2013 продавати дорогу (бо якісну) каву було непросто, то  зараз в нашій країні цим займаються тільки (м’яко кажучи) абсолютні фанатики, тобто повні психи. Десь на початку  жовтня ми в Kofeїn пробували кілька зразків такої кави – чотири митих Їргачефа, пару Кеній і суху Гейшу з Ефіопії. Спочатку пробували всліпу, тобто ніхто не знав, яка  кава в якій чашці.  І що мене вразило тоді – що майже всім найкращою показалась одна кава, яка виявилась митим Їргачефом з нікому з нас невідомого млина Шіфо. Пошукавши її у продажу і побачивши ціну – я все зрозумів і вирішив забути про неї, щоб не ятрити марно душу. Аж от  через якийсь час трапилось, що треба було купити іншу ефіопську каву і доставщики запропонували, що транспортування буде набагато вигідніше, якщо взяти ще один палет, тобто ще 10 мішків (600 кг).  Я почав дивитись список кави, яку можна вибрати і знову побачив ту саму каву Шіфо. Згадалось,  що пройшло всього пару тижнів, що тоді кави Шіфо було 27 мішків, а зараз лишилося вже тільки 12. Якщо взяти зараз хоча б 10 із них – то ціна буде трохи дешевшою. І ще згадалось, що наш нинішній митий Їргачеф  (Ворка Сакаро) вже закінчується, а скоро ж Різдво, Новий Рік, День Святого Валентина…  А 15 річниця Kofeїn – ще скоріше… Що ж іще пити на 15-річчя Kofeїn, як не найкращий Їргачеф ???  Вирішив порадитись з колегами, які пробували цю каву і розуміють, про що йде мова. Звичайно, вони одразу сказали, що да, кава класна. Та коли почули ціну – то один сказав щось на зразок: «та хочеться, але ну його…». А інший – мрійно поплямкав і сказав, що непогано було б купить, але пити ми його будемо мабуть виключно самі, на протязі найближчих років п’яти, та ще й далі мо трохи залишиться…  І я ліг спати з цими важкими думками. А вранці сказав собі, що ну ладно, п’ять років - так п’ять. Буду п’ять років пити хорошу каву (бо «жізнь короткА»), а може як ще хто питиме – то вип’ємо і за три ☺. Та й купив «з утра поранЬше», поки не передумав. 

В той же день вечором їду  велосипедом додому. Вже темно, холодно і вітер такий, що аж здуває мене з мосту та й сам міст гуде від вітру і скажених машин. І в голову лізуть підлі думки, що от же ж  ти старий дурак, ти ж на ті самі гроші, що сьогодні ту каву купив – міг би купити машину, та і їхав би зараз як люди, в машині, й не кидало б оце тебе (остолопа) вітром об перила.  Раптом майже посередині мосту чую, як у кишені дзвонить телефон. Вірніше, я його не почув, а відчув вібрацію, бо вітер свистить у вухах, навколо ричать машини, поїзд гуркоче внизу під мостом. А з телефону мені хтось каже, що ця кава не в мішках по 60 кг, а в вакуумних коробках по 20. І що їх лишилось тільки 12, але ціна така само гуртова, як за 10 мішків.  Тобто, що я вранці переплутав мішки з коробками, що кави буде втричі менше і заплатити мені треба тільки 1/3 від тої суми, на яку я зважився вранці. Я прямо майже фізично відчуваю, як 2/3 гори падає з моїх плеч прямо з мосту і десь у темряві з гуркотом розбиваються внизу об залізні рейки. І перекрикуючи гуркіт вітру, блядських машин і товарняка, що гримить під мостом  – я кричу  в телефон, що беру усі дванадцять.

Наступного дня запитав у продавців, що ж це за Шіфо і що за кава, бо ніде про неї нема ніякої інформації. Мені відповіли, що кава ця – фіналіст цьогорічних ефіопських кавових змагань OCR (Операція Червона Ягода), що виготовив її млин Шіфо, який в 2017 році збудував і керує ним Ґізау Алемаєху. Той самий Ґізау, що на фотографії (див. вище по тексту) п’ять років тому стояв «у блакитній сорочечці з білими ґудзиками» і з пляшкою «Української» з перцем. 
І хто після цього не подумає, що все ж мабуть в Ефіопії є трохи чи то телепатії, чи то чарів, чи то ще якоїсь незрозумілої чортівні?