Мед Ефіопії

12/02/2021

Мій ефіопський мед. Від диких ефіопських бджіл…
Самому вже не віриться, але це було. Тобто, було так, що я ішов Їргачефом.
 





















Той, хто розуміє, що таке хороша ефіопська кава - може трохи і збагне відчуття «кавової» людини, яка потрапила до Їргачефу. Це приблизно десь так, коли християнський паломник потрапляє до Єрусалиму.
Отже, я йшов мощеною торгівельною вулицею, трохи схожою на таку:

Було близько 5-ї години пообіді. Навколо мене ошивалося з десяток хлопчаків, які сподівалися що небудь випросити. Я їх поступово розігнав і залишився тільки один із них, най наполегливіший у своїх сподіваннях. Цей хлопець трохи знав англійську.
Початковою метою моєї прогулянки - було купити тут, в  Їргачефі магніт на холодильник. Ну, щоб потім можно було гостям, або й самому собі нагадати, що от, ця штука не відкіль попало, а з самого ЇРГАЧЕФУ, де росте найкраща у світі кава. Хлопчик довго не міг збагнути, що це таке: «магніт на холодильник». Ну от як ви можете це пояснити людині, котра може тільки теоретично знає (а може і не знає), що таке холодильник і так само щось чула (а може і не чула) про магніт? Тому мабуть, щоб зрозуміти, що я хочу - малий вирішав спитати в «умних людей» і завів мене в офіс, чи магазин своїх знайомих, котрі торгували супутниковими антенами. Там трохи доросліший, технічно просунутий хлопець трохи з нас посміявся і пояснив, що магнітів у Їргачефі нема. Сказав, що тут і про холодильник чули далеко не всі, а про магніти і казати нічого. «Шукайте їх в Аддіс-Абабі. Це ось туди - вказав він кудись рукою - 500 кілометрів строго на Північ кенійською дорогою».  І разом зі мною весело засміявся зі свого вдалого жарту.
І тоді я згадав про мед. Пам’ятаєте, як Вінні-Пух прогулюючись згадав про мед? «Мед» сказав я. «Що?» перепитав хлопець, з відблиском розуміння в очах?  «Honey», повторив я. «Як буде амхарськоюHoney”? Mar”, сказав хлопець. Але потім уже без оптимізму став пояснювати, що зараз я меду не куплю, бо вже вечір, базар розійшовся, приходьте завтра. А завтра о 7-й ранку ми від’їжджаємо і по базару ходити буде ніколи… Але тут мій малий «хлопчик-помагай» потягнув мене за холошу із офісу, на ходу пояснюючи, що він тут знає усі «медові місця» і що ми його знайдемо. І ми пішли шукати мед. Мета тепер була і мета «стоюща». Це ж не якесь там нікчемне творіння глобалізації у вигляді наліпки на іржавий порожній холодильник… Це мед диких гірських ефіопських бджіл, зібраний з квіток кави і усього джунглевого квіткового різноманіття, якого нам не те що не побачити, а і не уявити. Ми стали заходити в одну за одною базарні крамнички. «Крамнички» - це образно сказано. А фактично це було щось на зразок будок, чи хлівців, зроблених з жердин. Іноді  вони були помазані глиною і стояли на помостах, тобто всередину треба було заходити східцями.


Меду дійсно вже ніде не було. Продавці щось розповідали моєму хлопцеві, знизували плечима і показували руками в різні боки. І ми йшли далі. Уже відійшли досить далеко від центральної, мощеної вулиці і тепер були на жовтій глиняній сільській дорозі. Простуючи від крамниці до крамниці я роздивлявся навколо. І побачив, що на одному з торгівельних рядів, розташованих прямо на землі, посеред широкої вулиці, вже майже порожньої - сидить самотній сухорлявий дідусь (в основному усі дідусі там сухорляві, товсті мабуть помирають молодими). Дідусь продавав чашки для кави. Це особливі чашки, які є симоволом кави в Ефіопії. Вони виглядають ось так:

Таких чашок не зустрінеш мабуть більше ніде. Хоча, я підозрюю, що десь в Китаї вони теж є, бо на денці деяких з них був напис: «Made in China». Я подумав, що справжня ефіопська кавова чашка навіть краща за магніт. І купив собі кілька цих «найбільш ефіопських» чашок, у яких на донці не було того штампу про Китай. Дідусь загортав чашки у шматки паперу, щось мені пояснював і весело посміхався. Мені теж було радісно на душі, адже тепер у мене був кавовий сувенір із «самого Їргачефу». Але мій поводир тіг мене далі, до наступної крамниці. Там нас знову послали на іншу вулицю. Поступово я вивчив, що «рук» на амхарскій означа «далеко», «кень» - «направо»,  «ґра» - «наліво»… І нарешті чергова глиняна дорога знову вивела нас на перехрестя з тією самою, мощеною, звідки ми і починали свої пошуки. Здавалося, що коло замкнулося і меду ми не знайдемо. Але тут ми піднялися східцями в черговий перекошений жердяний хлівець, де настільчику сиділа задумлива тітонька. Її випукла щока говорила за те, що вона жує кат.  І на питання про мед - я почув «аво», що означає «так». Тітонька залізла рукою кудись в темний куток хлівця і з під купи пучків кату витягла чорний поліетиленовий (такий, як для сміття) пакет, обліплений листям, землею, дохлими бджолами і мурашками. Ми поторгувались, ціна мені здалась прийнятною. Але я хотів пересвідчитись, що в пакеті справді мед. Вона спробувала розв’язати пакет. Але всередині чорного пакета виявився ще один зав’язаний пакет, ще й перевернутий догори, а всередині того - ще один. Вузли було туго затягнуті. Тітонька стурбовано поглянула на мене. Я якось один палець просунув під чергову зав’язку і витяг його трохи у чомусь липкому. Лизнув - там і справді було щось солодке і пахуче. Так було куплено мед.
Доречі, щодо виробництва меду, то кажуть, що Ефіопія у цьому є найкращою в Африці. Що меду там цілі ріки. Мабуть так воно і є. Країна це велика, вдвічі більша за Україну і вся в тропіках, де зими не буває і різних квітів дуже  багато. Тому і бджолам і пасічникам там є де розгулятися. У Південних районах, де я був - великих пасік я не бачив. Але звертав увагу на вулики, які висять на деревах, трохи осторонь від житла, як ось тут:

Бджіл там я бачив дрібних і досить злих.  Більшу частину меду в Ефіопії використовують для виготовлення теджу. Це медове вино. Як вони його роблять - я розвідати не встиг. Загалом, розводять водою і дають перебродити. Додають якусь травичку, з дрібними листочками, схожу на тим’ян. П’ють його молодим, ледве перегравшим. Тому тедж частенько віддає брагою.  У містах тедж можна легко знайти у кафе, в ресторанах, а в селах теджем торгують скрізь. Якщо перед хаткою висить ось такий жовтий «прапор» - то це і є «теджева точка».
 

 
 
Але досвідчені товариші не радили мені пити тедж у цих «точках». Для незвиклого організму можуть бути неприємні наслідки. Тому у Сідамі та Їргачефі теджу я не пив. Пив пару раз в Аддіс-Абабі, у більш-менш пристойних ресторанах. Там його подавали у пляшечках, схожих на ті графинчики, у яких у нас «при соцреалізмі» було модно подавати горілку:

Але тедж (на відміну від горілки)  п’ють прямо із цих графинчиків, як кажуть «із горлА».«Вставляє» тедж не надто сильно. По кріпкості це не горілка. Але і не пиво. Три графинчика мене вже помітно «нахлобучували».
А куплений тоді мед я дістав із тої трьохпакетної упаковки уже вдома. В меді було багато шматочків воскових сот, залишки самих бджіл:


Мабуть його не так, як на «культурних» пасіках «качали» із рамок, а видирали із колод разом із воском і потім вичавлювали із сот. Тобто, скоріш за все це бортний мед. Ось якого він гарного кольору:

Густий і складний аромат квітів, помірно і гармонійно  солодкий, дуже цікавий на смак. Мед той практично не засахарювався. У меня на донці банки і досі його трохи є, уже 7 років пройшло, а він так і не затвердів, тобто залишився пластичним, без зернистості. Смак і аромат – словами я описати не можу. Не схожий ні на один із тих наших медів, що я пробував. А пробував я їх багато, адже і сам колись був «трохи пасічником».  Я давав його пробувати кільком  пасічникам. Питав, щоб визначили, що це, з чого і відкіля. Усі признали це медом, але країну і квіти ніхто не відгадав. Деякі зазначали, що мед має дуже багато квіткового пилку, який придає особливий аромат і підвищені лікувальні властивості. Як один досвідчений чоловік сказав, кольором і ароматом трохи нагадує мед із обліпихи, але сам я чистого обліпихового меду поки ще не пробував. Зате пробував ефіопський, про шо, як зміг, вам і розказав...

Мед Ефіопії
Усі новини